Косівщина — один з наймальовничіших куточків Гуцульщини, край родючих полів, луків-сінокосів, високих гір, стрімких потоків, чистого цілющого повітря, працьовитих, завзятих, талановитих, гостинних і добрих людей. Своєрідність цього краю, краса його природних ландшафтів, багатий тваринний і рослинний світ, унікальна скарбниця природних екосистем, де збереглися рідкісні, реліктові види флори і фауни і, як ніде в Україні, народні звичаї, традиційна побутова культура, народні ремесла та невичерпні багатства фольклору в усі часи приваблювали і приваблюють нині до себе численних туристів не лише з України, а й багатьох зарубіжних країн світу. Кліматичні умови на території району сприяють відпочинковому туризму в усі пори року: в літній період — для пішохідного, автомобільного та водного, у зимовий — для гірськолижного та інших видів спорту.
Косівський район утворений у 1939 році і неодноразово змінював свої межі.
Косівський район розташований між ріками Прутом і Черемошем та у верхів'ях ріки Тиси. Територію району займають восновному Покутські Карпати - гірські хребти середньої висоти, вкриті здебільшого мішаними лісами, в яких переважають бук, смерека, ялиця.
Районний центр - місто Косів - розташоване на берегах ріки Рибниці. Перші письмові відомості про нього були знайдені в грамоті литовського князя Свидригайла від 1424 року. Спочатку це місце мало назву Риків, потім Косів.
Важливим заняттям місцевих жителів було виварювання солі. Ще в 1472 році тут була копальня солі і найбільша в цій місцевості солеварня. У XVII столітті копальня завалилася і на її місці утворилося озеро.
Околиці Косова багаті буковими та сосновими лісами і пасовищами - полонинами. Землеробство, скотарство, полювання поєднувалися з домашніми промислами, які пізніше зросли до рівня ремесла. З давніх-давен Косів був центром гуцульського прикладного мистецтва. Тут розвивалися такі ремесла, як різбярство, вишивка, килимарство, кушнірство, мосяжництво, різьба по кості й дереву, гончарство. У творах косівських різьбярів дістали подальший розвиток художні традиції майстрів Яворова, Річки, Брустурова. Масовою професією тут стало ткацтво, зокрема ліжникарство і килимарство. Сьогодні цей край відомий як центр туризму та народних промислів на Прикарпатті.
До стародавніх поселень належать: Кобаки (в письмових джерелах згадується на початку XV століття під назвою Здвижен), Кути (1448р.), Вижній Березів (1412р.).
За матеріалами сайтів: Карпати інфо та Косів-арт
