Озеро Несамовите
Озеро розташоване у великому карі (льодовиковий цирк, впадина) на північно-східних схилах гори Туркул, на висоті 1750 метрів. Злегка зігнута ванна повторює обрис крутого південно-східного схилу. Довжина озера 88 метрів, ширина – 45, площа 3 тис. кв. метрів.
З південного боку дно вкрите великими пласкими валунами, а з північного перекривається сірим ілистим грунтом. Глибина озера по всій площі коливається в межах 1-1,5 м. Поверхневого стоку Несамовите не має, однак нижче моренного валу витікає декілька струмків. Живиться озеро дощами й талим снігом.
Не оминули легенди і це озеро. Жителі навколишніх сіл свято вірять що якщо кинути в озеро камінь то почнеться буря. Кажуть вони, що душі всіх людей, які на себе накладають руки (повісяться, втопляться) або заберуть у когось життя, потрапляють у Несамовите. Кажуть, що коли кинути в озеро камінь, тобто потривожити душі грішників, то з'являється з нього білий вершник на білому коні і починає навколо гарцювати. Де кінь ногою ударить — там відлупуються від скель великі шматки льоду. Тоді вискакують з водяної безодні душі грішників, напаковують той лід у великі міхи і розлітаються темними хмарами від Чорногори на всі боки. Де розв'язують торби — там гатить з неба град. А ще кажуть, що коли хтось помирає гріховною смертю, то його душа каменем летить у озеро. І тоді теж всі його мешканці громом і градом з озера вітають в такий спосіб поповнення.
Тільки жителі Бистреця, Дземброні, Зеленого та інших причорногірських сіл знають, яку шкоду їхнім невеличким присадибам приносить влітку град, що його народжує Чорногора. І тому ніхто з них в так звані громові свята не візьметься ні до якої, навіть домашньої, роботи. А коли вже гроза пройде селом, то вони з цікавістю роздивляються в кого яку шкоду град наробив. Та з гордістю вихваляються, що у тих, хто істинно вірить у бога, святкує у всі великі й малі свята і шанобливо ставиться до громовиць, — шкоди стихія не наробила ніякої. І не дай боже комусь хизуватися перед тутешніми жителями, що пробував кидати камінь у Несамовите. За то гуцули по голівці не погладять.
А з озером так є: дуже часто в обідню спеку, коли на небі ані хмарки, через якихось 20-30 хвилин погода збіситься і така гроза з вітром насунеться, що не знаєш, чи ще доведеться побачити білий світ чи ні. Гуцули кажуть на це – шарга. То і вітер ураганний з холодним дощем та мокрим снігом, і град, і грім, і блискавка. Не позаздриш туристу, який потрапить у таке на Чорногірських верхах…
Причаїлось на дні льодовикового кару Несамовите – спостерігає морським оком за чарівним світом Карпатських гір. І береже свої таємниці.
Якщо метою є мандрівка до озера то самий оптимальніший маршрут варто розпочинати з Заросляка.
Від центру Ворохти до спортбази Заросляк приблизно 21 кілометр автомобільною дорогою. Аби не стратити цілий день лише на подолання цієї відстані, слід скористатися автотранспортом. Автобуси та маршрутки з Івано-Франківська курсують до Ворохти та Верховини від сьомої ранку. У Ворохті можна замовити авто на Заросляк (це коштуватиме гривень сто). Трохи більше як за 12 кілометрів від Ворохти, в урочищі Завоєля, знаходиться контрольно-пропускний пункт Карпатського національного природного парку, а також туристичний притулок. На КПП туристи сплачують невеликі внески.
Найпопулярніший підйом звідси – в західному напрямку, на Говерлу. На Несамовите ж повертати наліво – пройти через місток біля каплиці та рухатися в південному напрямку серпантинною дорогою, вимощеною ще до Першої світової війни, до підніжжя гори Пожижевська (1822 метри), де розташовані два об’єкти – Високогірний стаціонар Інституту екології Карпат Національної академії наук України та метеорологічна сніголавинна станція. Узимку на стаціонар лише час від часу навідується обслуговуючий персонал, а от метеостанція працює цілий рік.
Від стаціонару на північному заході добре видно Говерлу (2061 метр) та Брескул (1912 метрів), на півдні – гору Данціж (1848 метрів). До Несамовитого (інша назва – Туркул – від гори (1933 метри), що височіє над ним) від метеостанції можна пройти двома стежками: Чорногірським хребтом, піднявшись на вершину Пожижевської, повз Данціж та Туркул, до прикордонного стовпчика № 32, або низом, трасованою шестикілометровою стежкою, що починається південніше інститутського стаціонару. Тут встановлено стенд з описом маршруту та інформацією про озеро. Такий же стенд стоїть за півкілометра перед озером на розвилці. Нижня стежка, між іншим, цілком придатна і для велосипедної мандрівки (але ж не взимку!), вона також прокладена за Австро-Угорщини, а нині чітко промаркована, не має стрімких підйомів-спусків, розчищена від повалених дерев.
Кілька годин і бажана ціль перед очима. В погожу днину краєвид захоплюючий, навіть у літку можна побачити сніг на схилах гір, сміливі можуть згадати дитинство і поз’їжджати з «гірки», звісно якщо сил не шкода. Але слід пам’ятати що погода тут мінлива.
Дрова дуже важко знайти, тому варто не забувати додати до спорядження пальники, щоб мати змогу приготувати їжу.
Від Несамовитого розходяться різноманітні і цікаві маршрути Чорногірським хребтом: від 32-го стовпчика над Несамовитим до лівого повороту на північний схід, до Шпиців, менше двох кілометрів. За спиною – Говерла. Попереду – ще один карпатський двотисячник, гора Ребра. (Аби збагнути, чому вона Ребра, треба глянути на гору знизу зі східного боку, з урочища Гаджина). Зліва від стежки два скелясті хребти – Малі та Великі Кізли. І ще багато багато цікавого.
- На основі Всеукраїнського туристичного журналу 'Карпати'
