Подорож Карпатами. Відкриття сезону.
Думалось гадалось, маршрути перебирались до останнього моменту і все-таки було вирішено йти на Хом'як-Синяк а там як сили будуть...
Погода світила яскравим червневим сонечком. Стартом мало бути село Татарів. Дорогою до гір згадувались всі можливі стежинки сходження на Горганські вершини, а їх є чимало: згадалась розповідь rinskyj про Синяк вихідного дня та a.lundiak про Хомяк та підХомяччя.
Треба йти!
Так як наша компанія в більшій своїй чисельності складалась з дівчат, то хотілось багато, але щоб легко і з краєвидами;)
Отож, в останій момент вирішуємо йти без речей, з розрахунком туди-назад, стартуємо з перехрестя доріг Поляниця-Яблуницький перевал. Залишаємо за спиною колибу, оминаємо рекламний щит і бачимо стежинку в ліс. На годиннику 10:00, вперед - наша мандрівка розпочалась. Ліс, серпантин, розкидані фантики, і гарно промаркований шлях. Приємна гірська прохолода, можна вдихнути щоб аж в голові від чистоти повітря закрутилось. Акліматизація для м'язів, ноги відмовлялись йти вверх, хоч думки вже давно були на вершині. Людний маршрут, то тут то там чути гомін мандрівників. 2 години ходу і ми біля підніжжя Хом'яка. Все вище й вище, крок за кроком, камінчик за камінчиком, оминаючи хиткі перепони ми побачили символ гори - статую Божої матері, на висоті 1542 м людей як в мурашнику, які собі відпочивали на сонечку, гомоніли, жували бутерброди і фотографувались.
Погода казкова, краєвиди заворожують і незворушно приховують чергову порцію неповторних кадрів, чому б не йти далі. Більш крутішим схилом йдемо вниз на полонину, ох навряд чи якби в мене був вибір я б йшла цим шляхом догори, але зустрічались і такі кадри. Швиденько скотившись на рівнину, набравши водички (до джерела чуть треба повернутись, але це варто зробити, так як попереду зустрічається тільки болото і ледь-ледь вловимий потічок) ми почимчикували на Синяк. Йдеш полониною і реально відчуття цивілізації: наметове містечко, хатинка пастухів, коровки дзвонять дзвіночками і спортсмени тренуються.
Заходимо в ліс, і петляємо знову ж таки чудово промаркованою трасою. Тут людей вже менше, але ще зустрічаються. Виходимо з лісу і тепер шлях тільки плямистими камінцями, уфф, за що і люблю Ґорґани, вони не схожі на інші Карпатські шляхи. Навколо відкриваються захопливі краєвиди вершин. Не зважаючи на те що погода - сонячна, видимість була сіруватою, тому можна було тільки здогадуватись де що знаходиться, силует Говерли таки побачили, а Буковельські траси і не впізнати без снігу, підйомники зайчиками виблискували під сонячним промінням. Вершину Синяка, 1665 м, чуть не пройшли траверсом маршруту, вчасно напоумились. Маркування відмінне, але жодної підписаної таблички на вершині, ні висоти ні протяжності. Тут ми зустріли тільки одну компанію, які набирались сил перед ще однією вершиною. Вітер, тиша і великі птахи в небі. Води виявилось замало - економія.
В далині видніється Малий Ґорґан 1592 м, наче близько наче і не дуже, на годиннику не така вже і пізня година, до заходу сонця ще є час, приймаємо рішення йти далі. М'язи вже ввійшли в ритм і моментами таке враження що самі б ішли. Вверх, вниз і ціль на горизонті. Ми дійшли, ми там були, по обіймали накладені камінчики, з зітханням подивились на обривисті спуски і шлях далі, яким якраз збиралась спускатись ще одна групка мандрівників, ми ж повертались назад, тим самим шляхом, до своїх речей і вечері, яку ми планували ще сьогодні готувати.
Невдало вибране взуття по дорозі назад дається в знаки, ступні печуть вогнем, і йти все важче і важче, але треба... треба!!!
Знову Синяк, каміння, ліс, те саме болото-потічок, ще більш залюднена полонина, довгоочікуване джерело з смачнющою водою і серпантинчик до траси. Втома була відчутна, але ми це зробили! Позаду чималий шлях, Хом'як-Синяк-Малий Ґорґан, 20:00 ми біля своїх речей і вирушаємо в Надвірнянський район, с. Бистриця щоб стати на ночівлю і звідти в неділю піти на ще якусь вершинку.
Напланували чимало, та ми не врахували "поганенький" стан доріг сіл Надвірнянщини, плюс незнання місцевості і сонце яке з кожною хвилиною все нижче і нижче сідало.
Скажу так, розкладали намети під світло місяця, вечеряли всухом'ятку і було все одно в чому спати.
Тільки ранок відкрив нам красу місцевості, останні хатки села, підніжжя гори і стрімку гірську річку, яка шуміла неподалік. По тому що довкола було придостатньо сухого гілля для багаття ми зрозуміли що туристи там рідко зупиняються, наваривши сніданку і двічі запаривши чаю, ми думали гадали яким маршрутом все-таки йти і на котру гору, але погодка вирішила помогти в нашому ваганні, вдаривши грозою і сильним дощем. Вирішили не ризикувати - бігом зібрали речі і гайда додому.
По дорозі ще був Пнівський замок, з вікна автомобіля, і смачні чебуреки в Жураках.
Висновок подорожі:
- близько видиць - далеко дибиць;
- повинен бути хтось знаючий маршрут (дякуємо Галі за провідництво);
- придбати якісне гірське взуття;
- придбати якісний дощовик.
V-a
