Хто не знає той буде знати, що 11 грудня є велике свято – Міжнародний день гір (International Mountain Day), проголошений Генеральною Асамблеєю ООН з 2003 року. Так що свято не таке і старе.
Святкувати його вирішилося десь тиждень перед тим. Планувалося не створювати собі проблем, піти класичним маршрутом з Квасів на Петрос, Говерлу і поїхати додому. Але вийшло все не так як планувалося.
Отож, зустрівся я з Василем на вокзалі. Запізнився, бо мого пижика не було і прийшлося тьопати пішки на вокзал. Замість 8-30 я був там 9-10. Тай ідемо на биковоз, а нам в касі кажуть, що він тільки до Вороненки їде. Щось з голови вилетіло що його відмінили. Дурниця. Автоматично вирішуємо їхати в Ворохту, а звідти йти на полонину Лабєску (хребет Кукул). На ній на той час була достатня кількість наших знайомих, які теж проводили урочистості на честь свята, правда трішки за рано, але то роботи, і кому як вийшло.
Ворохта нас зустріла снігом. І так той сніг продовжувався цілу дорогу аж до колиб. Добре, що всі вже спускалися, і нам була пробита стежка догори, що ми майже не ломили сніг. Крім полонини, бо там таки добряче задуло. Переночували, побавилися з місцевим котом, який живе в колибі і їсть білі гриби. Такого я ще не бачив. Погода не дуже, на вечір трішки розтягнуло. Ще з вечора вирішили – йдемо старим кордоном від Кукула на Говерлу. Ні я, ні Василько того куска кордону не ходили, і то було цікаво обом. Казали Що він завалений, але то обходиться, і т д. Сталося трохи не так.
Ранок. Виходимо, мороз десь до -15. Чути по руках і по лиці. Догребаємо на Полонину Кукул. Сніг в коліно, місцями і вищий. Падаєм вліво, а дорогу яка йде на Полонину Закукул, до того місця, де вона перетинає старий кордон (стовп 10/8). В цьому місці звертаємо вправо. Починаємо пробиватися через незначні завали, які мож переступити чи обійти. Шукаємо стовпчики. Доходимо до сідловини (1148) між Кукулом (1534) і Довгим Грунем (1299)(8). Далі починаються маски шоу. Той старий і хворий ліс завалений і три яруси, засипаний снігом, зарослий малинами і ожинами. Метрів 60 деремся напролом, відходим в ліс. Правим боком по крутезному схилу лізем на верх 1299. Пройти таки кордоном по стовчиках нереально, ніяк. Хіба просто літом закутуватися в найміцніший одяг і ломитися-дряпатися-повзти. Забираємо вліво. Стежка обхідна то кордоном, то забирає вправо. Ніби трохи починає менше бути тих завалів. Від висоти 1282(7) до стовпчика 15/5 більш менш нормально можна іти. Висоти подаю так як вони розміщені на карті. Далі до 4 го Стовпчика (великого), просто тре дертися хащами. Там просто жахливо все позаростало. Можливо, там літом і є якісь стежки, в зимі там глухо. Там ніби є якась стежина, але вона забирає вправо, теоретично на полонину Козмеську. З правдами і матюками доходимо до вершини Великої Козмескої (1572)(4). З неї вниз корчами, до стовпчика №3, який вже знаходиться на зеленому маркованому маршруті на гору Говерла. Тут ше розвилка на Заросляк (2км) і на Полонину Козмеска(1км)- жовта марка.
Робимо на розвилці перекус, далі ломимося на верх. Якось вигрібаємо на Говерляну. Далі сніг поганий, позадувано, мороз піднімається все більше. На Вершині Говерли ми були в 17-18. Почали спуск, то вже було темно. Внизу сиділа хмара. Ніч, туман чи то що, видимості метрів з 3, мож і менше. Мороз страшний, продуває через все. На вітрі точно було коло -26 може і більше. То було чути по лиці і руках. При спуску промахуємо дорогу, яка йде на сідло. ЇЇ просто передуло, плюс темнота, туман чи то хмара, не весело. Розумієм, що скидаємо забагато вниз. Вертаємося. Шукаємо місце більш менш рівне, ставимо з горем пополам намет. Розстібнути на рюкзаку замки дуже тяжко. Якось то ми зробили. Залізли в середину, то боти ледве стягнув з ніг. Штани, куртки позамерзали. Трохи відійшли, то вже приготували мінімально їсти і пити тай пішли спати. В палатці точно було десь -12. Спали одягнуті, в двох спальниках. Але не замерзли, некомфортно аж дуже було спати, але пережили нічJ. Рано встали, поїли, тай пішли вниз. Про морози вгадали. Спитали, то в Лазещині було рано -18.
Висновки можна зробити такі. Не тре було нам ломитися через той кордон, той би не спали в наметі і в снігах. Але все таки маршрутик цікавий. Думаю, якщо б ми його повторили, то би набагато швидше пройшли. Зимою треба вважати на себе, бо може бути біда. Ходити так, аби можна було нормально переночувати або вчасно вернутися домів.
Гулик 12-12-2012
