День 1.
Практично всі походи починаються з вокзалу, чи як казали колись двірця, в нашому випадку автобусного. Отже ранній ранок одного дня і троє колєґів: Ромко, Сашко і автор рядків зібрались на автостанції. Пакування в порожню маршрутку – точка призначення Долина. Час швидко пролітає в інтелігентних навколо туристичних бесідах і спогляданні чудових підгірських краєвидів. Вилазимо в славному райцентрі, закуповуємось хлібом і сіллю та йдемо ловити транспорт в сторону гір. Але численні маршрутки чомусь ігнорують вишківський напрямок, тому доводиться пектися на сонечку. Рятуємось пивом, яке незаконно вживаємо в публічному місці. Але ось після досить довгого очікування один бус з кільця повертає в нашу сторону – Львів-Хуст - те що треба! В його переповненому задушливому салоні поганенькою дорогою полегки трясемось в сторону Мислівки. Нагадує про себе випите пиво. Але всі випробовування рано чи пізно закінчуються і ось ми вже в Мислівці, на старті нашого маршруту.
Біля автобусної зупинки є інформаційний стенд зі схемою туристичних стежок, наш - жовтий маршрут через Пустошаки, Німецьку полонину на Горган Ілемський. Нарешті рушаємо, трохи асфальту, поворот направо, міст через Свічу, за яким з-за смереки до нас заговорив дядько в камуфляжі, при цьому він продовжував справляти малу природну потребу. Від нього ми дізнались що по нашому маршруті вже пішла група чоловік з двадцять. Це трохи здивувало, бо місця там відносно глухі, але, очевидно, марковані і розчищені маршрути «Карпатських стежок» потрохи розганяють глухомань. Дядько, оправившись, відрекомендувався єгерем, провів нам інструктаж з пожежної безпеки і побажав щасливої дороги.
Початок підйому на хребет досить прикрий, тому рухаємось поволі, рясно виділяючи вологу у вигляді поту. На привалах сильно докучають хмари мух. Взагалі мухи були скрізь: в лісі, на відкритих місця, в жерепі, на вершинах на протязі всього походу. Якийсь сезон мух в горах . Через якийсь час виходимо на Малий Пустошак. Його вершина, як і вершина його більшого брата заросла лісом, тому краєвиди спостерігати звідти зле. Лишень в одному місці стежка вийшла на кам’яний безлісий розсип, з якого відкрився вид на південь. Після Великого Пустошака хребет досить різко втрачає висоту і в найнижчому його місці знаходиться Німецька полонина, чудове, як тепер модно казати феншуйне, місце. Там є вода і достатньо дров, там вже не пасуть худобу, тому трави високі і багато квітів, а які звідти краєвиди!
На полонині ми набрали води і перекусили в горішньому її кінці біля стовпчика з вказівниками. Плакат «Горганів рейс» на стовпчику вказував , що тут був КП , де не так давно відмічались марафонці і гнали десь далі. А нам гнати не хотілось, ми лежали в траві і дивилися на гори. Але була ще рання година, щоб ставати на ночівлю та й мухи діставали. Тому вперед на Горган Ілемський, найвищу вершину легендарної Аршині. Підйом давався не дуже важко (принаймі мені) і досить скоро ми вийшли в царство гірської сосни – жерепу, який, щоправда, тут не дуже високий та густий. Вершина вже близько.
Найвища точка Аршиці позначена туром, в який вміщена таблиця природно-заповідного фонду та вказівники маршрутів. Ґорґани як на долоні, видно навіть далекі Сивулі, море жерепу на аршицьких верхах, зловісно виглядають лавинні жолоби на Яйку Ілемському. Нам туди в сторону Яйка, куди веде маркована(тепер маркер чорний) стежка.
Жерепом, потім кам’яним розсипом спускаємось в ліс і через якийсь час виходимо на грандіозний бурелом . Десь тут починається дика частина нашого маршруту, райшток, горизонтальна мисливська стежка , яка оперізує південні схили Аршиці і не позначена навіть на докладних польських довоєнних картах WIG. Цей райшток, а також кілька напівзабутих озерець для широкого загалу відкрив долинський турист Віктор Верховинець. Але як віднайти в хаотичному нагромаджені повалених дерев малопомітну стежку, тим більше коли вперше в цих місцях. Тому після деяких роздумів вирішуємо спускатися далі на полонину Мшана, звідки на другий день вернемось назад шукати стежку. Неохота втрачати висоту, але нам пощастило – через якусь сотню метрів знаходимо місце для ночівлі. А далі все як завжди: розкладання намету, забіг по воду, гречка з тушківкою у пропорції 50 на 50, чай , бесіда біля вогню і спати. А ще був фантастичний захід сонця, хоча всі вони фантастичні.
Ріньський
День 2.
У природи немає поганої погоди, так то так, але менше всього хотілось, щоб випав дощ, (а найменше мені у звичайних кросовках); слава Богу настав день, а з ним і чудова погода.
Те що не вдалось знайти вчора ( райшток - стару мисливську стежку) було героїчно знайдено – вона, як і передбачалось, була в якихось метрах ста, від місця нашого табору. Прямо дорога на Берлін (на Аршицю:) була відкрита, ну а там наша мета озера Аршиця (оригінальна назва) і Росохан. Стежка звісно це просто кайф - каміння, буреломи а інколи її і нема:), зате неповторна (незаймаНа:) природа, чисте повітря, взагалі весь комплект (ну ще б пива, але останній магазин ми залишили в Мислівці, а з того часу по дорозі іншого не було).
Озеро Аршиця не розчарувало ( а декого і вразило). Майже прозора вода (лайна всякого нападало з дерев, ну ліс кругом), у воді відображення дерев, красота... ще б комарів хтось всіх відволік був би і рай мейбі. Неподалік є місце звідки б'є вода із під землі, невеликі водоспадики ну і таке ін:)
2- 2.5 години прогулянки (якби не рюкзаки) і Росохан... якихось разючих відміностей від попереднього озера немає, але теж достойне місце. Єдина велика різниця дно Росохана все встелене камінням, а Аршиці чергується з поваленими деревами).
Поряд стенд із маршрутами Горган (ну не дивно:) і зовсім поряд має бути ще якесь Коралове каміння, але на жаль самих коралів не вдалося побачити, видно погано дивились...
Після короткого обіду, вирішили іти в бік Грофи, що і було зроблено. Яйко-Ілемське (як і гора Молода) залишилось на наступний раз, нічого такі гори).
Вирубка, лісова дорога, лісовози - чути і видно що цивілізація вже недалеко.
Ночували у колибі, вище Грофянського ставу (від того ставу одна назва, заріс він тотально). Ну перед тим був ще перехід через річку, а-ля опришки Довбуша, але то таке на любителя.
Спасибі людям які залишили м’ясну консерву: і тим, які промаркували стежки. Місце ночівлі нормальне і Грофа рядом...
Ромко
Третій День
Переночували. Рано на сяк так перекусили. Ніч видалася теплою, спати зручно. Колиба зручна, не дує. Тільки мишки трішки пустують по столі, намагаючись закрасти державний макарон.
Відразу виходимо на серпантин, який тягнеться в бік Грофи. Красуня має висоту 1748 м. Підйом до неї доволі таки крутий. Спершу проходимо ліс, далі виходим на добре впорядковану стежку крізь жерепину. Класична горганська «дорога» виводить нас на вершину...
На Грофі ми провели хвилин так 35. Таблички, яка би мала підтвердити що це дійсно Грофа, а не бутафорія, вже немає. Вітер і холод зробили своє. Першим ділом відкривається краєвид на Паренки(1734). Відповідно по ліву руку маємо Малий і великий Канусняки (1641, 1620), десь далеко видніється Ігровище. Дух захоплює, тут хочеться бути завжди. Саме цікаво, що тут різнопланові краєвиди на гори, вони якось з цього місця виглядають різними. За Пареньками, на горизонті, продивляється Попадя. Йдемо вниз на Полонину Плісце.. Обмежена Пареньками, Грофою складає в цьому районі карпат визначне місце. Пани з фундації зробили туристичний притулок, який підлягає нищівному впливу самих екстримальних аборигенів, які задля того, щоб там пригубити кілішок самогону, пруть зеленим маркером аж з осмолоди. Як результат - купа сміття і нова екологічна акція пана Гутиряка. Хата файна, навіть зошит завели, де пишуть листи подяки, обурення і т д. А, саме основне, Що можна там набрати хабара. Ще не бачив Притулок без їжі. Дякую всім хто Залишає гідне, і най буде смачно тим, кому пригодилось моє. Зимою туда нема чого ходити без спорядження відповідного...
Біля Притулку в нас раптово все помінялося. Точніше не помінялося а перекрутилося. Роман вирішує йти в Осмолоду. Причиною, на мою думку, став невдалий рюкзачок, який як мені здається, був незручним йому, і шлейки біля притулку почали вже поротися. Ми Забрали в нього намет, відповідно віддавши йому частину своїх речей. Ітого – спільне фото і неохоче прощання. До Попаді ми з Андрієм проскочили доволі швидко. Особо нічого немає. Хіба слід відзначити бидлюків, які позалишали купи сміття за Пареньками, на тій ніби полонинці.
Попадя 1740. Прикордонний стовп номер 1. Фотка є! Забивши на все і всіх, ми просиділи там годину, роблячи висновки про наш темп. Погодилися, що Такі забіги до одного місця – краси не відчуваєш до того, де ти знаходишся. Але то таке вже. Далі Йдем як здавалося безкінечно, жерепом. Нарешті доходим до вершини гори Коретвина 1670м... " Де наша вода, ми тут заночуєм" - кажу, шо немає води, я курю. Сонце уйо вже геть. Вершина горган, без каменю, без всяких там дивин і чудес. Травичка Сиди і кайфуй.. ехх.. Якшо вам Доведеться бувати в тих краях, не розраховуйте на те, що ви будете йти по добре втоптаному маршруті, де є купа вказівників. Стежка – там дуже погана. Краще би її раз доробили, а не рвалися знакувати щось Інше, для прикладу непотрібний старий підаршицький рай шток, де роботи на місяць. Місцями мож Заблукати, добрий кусь дороги скачеш по жерепу, по його стеблах, де травмуватися, як пити дати, особливо коли мокро…
... Ми заночували нижче, за нами правіше відбувалося знищення лісу,
Перш за все, слід відмітити, Що Горгани потребують поваги до себе. Чи була в нас вона до них в цій подоржі? я би сказав що не було. Ми не цінили. Чесно. В нас була ціль, і ми проігнорували більшість моментів. Виникає запитання чому я це можу стверджувати? є фотки. І мимоволі виникає питання, коли переглядаєш їх. Чому?? Навіщо ти летів В бік Іншої гори зневажаючи цінність і красу тої, по якій ти йдеш? це твердження є відверте і пряме. Ми пролітаєм і так над життям своїм, таке враження, що настають моменти, які це яскраво описують .І ти сам робиш висновки вже після, вже на клавіатурі. Для прикладу взяти Коретвину. Чого ми пішли з неї? дідько його Знає. Верталися ми так само, через Перегінське. Майже з початку села Осмолода, ми зупинили лісовоз, який привіз нас в вищесказане село. Далі Франківськ. І всьо.
Дякую всім. Це було Круто
2011. гулик
