Я забув свій пароль

Як ми ходили на Сивулю...

У четвер 16 червня 2011 року щось мені забаглося гір. Вирішила спитати Любчика чи годен він піти зі мною в гори на вихідних. Любчик борзо втішився і ми вже почали планувати логістику. Нараз я згадала, що Паша, певно, теж пішов би з нами. І дійсно, Паша відмінив пянку з нагоди свого давно минувшого дня народження і швидко заметушився збиратися з нами в гори.

Але виникла непередбачувана обставина - Любчик мусів був йти випивати із своїми одногрупниками по коледжу і чувся не в силі встати в суботу зрання аби йти по Горганах... Але то нічо, ми з Павлом вирішили не нехтувати запальним бажанням походити і не відмінили поїздку. Потім я видзвонила Юрка, який видзвонив Лєнку, а Саша довго не знав чи йде, але в пятницю остаточний склад групи був визначений. Ми на радощах поїхали купувати провіянт на 5 людей, накупили всього, що треба ну і пролигнули по склєнці пива.

В суботу зранку в 5 годині троє воєнних пацанчегів і Лєнка зустрічали мене на автовокзалі нашого рідного Івано-Франківська. Продавщиця квитків "культурно" відмовила нам в продажі квитків до Надвірної і ми послані шофером чекали автобус за рампою.

Доїхали в Надвірну порівняно швидко, але то було марно.... бо автобус до Бистриці приїхав через годину. Ми чисто поскурювались і вже дуже спереживались були. Але ті всі наші переживання враз зникли після того, як нас добре потрясло в Пазіку по дорозі до Максимця.

Мєсні нам троха показали дорогу де буде магазин, але нам не на руку, той магазин був запертий. Та мєсний лісник нас заспокоїв і сказав, що за 15 мінут той магазин вже буде відкритий, ну максимум за півгодини... Ми вирішили перекусити і хильнути по 30 грам оковитої. Під час нашої трапези підступний лісник розказав нам страшні історії про буреломи на шляху до урвища Пекло, і казав йти якоюсь іншою дорогою. Ми дуже спереживались і сліхали його настанови. Магазин біля клюбу так і не відкривався (до речі, в ньому ми бачили Marlboro на вітрині :)) і ми купили води і ще троха горівки в іншому магазині.

Вирішили йти (була 10 година), йшли дуже веселі і налаштовані на Сивулю. Шукали тоту обхідну стежку, але дойшли до початку маршруту на Пекло в 2 годині. Довго метикували і вирішили йти крізь буреломи. Дивно, але жодного поваленого дерева по дорозі ми не зустріли. Дуже бігом дойшли до якоїсь полонини з коровами і сіли їсти сало, бо вже буркало в жилудку. Була 4 година як ми вздріли тото Пекло. Дуже гарний краєвид і сила Карпатська там видніла. Пішли ми далі на полонину Рущина і побачили маленьке джерело, що називається Бистриця Солотвинська і то джерело перетворюється в ту грязну ріку, шо тече через Пасічну.

Була 5 година, а ми, оптимісти хрєнови, тільки почали підйом на Малу Сивулю. Дойшли до неї в півсьомій годині, здувало вітром, а впереді красувався довжелезний хребет (принаймні таким довгим він мені ввечері здавався). Ми заметушилися, але дуже стривожені сіли пити горівку під Великою Сивулею.

Повилітали на Велику Сивулю як пулі, пяні і довольні... Ми ще не знали, що то нам так довго йти ) Йдем на наступну гору і думаєм, що вона Лопушна, по-ходу після неї мав бути якийсь короткий хід на полонину. Курва мать, але то була не Лопушна і всі 3 наступних горі тоже були не Лопушні. Стежку ми так і не найшли, тому пішли по маршруту до кінця хребта і знайшли позначку з 0.5 години до полонини Погар. Бігли фист, бо то вже було майже темно. Дуже вже хотіли сісти і зїсти гарячої мівіни, ну і випити ту багато горівки, шо ми так тащили. Дойшли до полонини і на гальоп розкладали намети, потім замешкалися кипятити води на божественну мівіну. Вітер сильно-сильно дув і вода все не кипіла. Я змусила Пашу всім сказати, що вода вже кипяток і ми заходилися їсти недопарену мівіну з некипятком. (Хлопці, не тримайте зла на мене за цю насправелдливу брехню, я вже сильно хтіла їсти). Як на зло після першої чарки пішов якийсь недодощ і зігнав нас від "вогню" (він, чомусь не горів). Ми з Юрком вирішили продовжити пянку в палатці. Паша, Ленка і Саша пішли спати в непющу палатку.

Ми з Юрком розклали стіл в палатці і повісили фонарик по центрі палатки зверху. Він, той фонарик, виявився дуже розумним, бо світити не хотів... А засвітив в ту секунду, як Юра взяв в руки флєшку. Пили ми недовго, певно були змучені і повсинали як коти на печі в моменті.

Зранку зі свіжими силами після дощу випили кави, чаю з горівкою і пошпарили в Гуту.

Дощара лив цілу дорогу, кляті черевики вже їли мою плоть (ноги) і дужжже хотілося тих вареників в колибі, про які не замовкав говорити Юрко цілу дорогу.

Дойшли ми в Стару Гуту і почали шукати ту славнозвісну колибу. Якісь пяні дядьки розчарували нас, що то колиба закрита і ми пішли на зупинку (заодно то був наш changing room) і сиділи там поки не приїхав автобус.

А сиділи ми весело, допиваючи горівку, яку принесли з Максимця. Потім нам було мало і ми ще на дарожку купили пивка. Нам то пивко потім вилізло боком і ми за 20 гривень просили шофера стати аби ми пописяли.

У рідному Івано-Франківську, на веселому БАМІ ми ще добряче доправились антикризовим пивом і ледве пішли на пижик.

P.S. Вареників із шкварками я собі таки зварила в той же вечір, хоча то вже було не до вареників....

З.З.І: Сходили ми дуже весело і дуже файно, хоч місцями було тяжко. Друзі, дякую за вашу компанію :) Фотки виставлю пізніше, як ми їх всіх зберем докупи.


Карпати, Активний відпочинок
 4.75 (Голосів: 4)

lesya від Пон червня 20, 2011 | Перегляди 29696

Сивулі
Сиві Сивулі з зеленим камінням:-) таке на Чорногірському не побачиш, тільки в Горганах)))
А ще, стежкою з Максимця до самої полонини стояли маленькі пам'ятки війни що минула, місця де колись вибухали міни, або хтось на них натикався, або ж знаходили місце з ними. Місцеві жителі розповідали що ще й досі не вся гора безпечна для вільного пересування, і потрібно йти дуже обережно не звертаючи зі шляху...
Додано VitaK від  Сер червня 22, 2011
Пам'ятки війни
А ще по всьому хребту збереглися залишки окопів, в яких можна заховатися від вітру, якщо вирішите пообідати на хребті
Додано WeB від  Чет червня 23, 2011
чудова стаття!)
Додано Nadiya від  П'ят червня 24, 2011
Леся, пиши ще, я буду твоєю фанаткою)
Додано Nadiya від  П'ят червня 24, 2011
Респект автору, дуже класна стаття. Читається одним подихом.
Додано O__K від  Вів липня 05, 2011
Про Страшні завали ліснику актуально було розказувати в 2008 році, зара там все прорізано ))))
Додано Gulya від  Сер вересня 21, 2011