




Колись я займався бойовим гопаком і наш тренер запропонував з'їздити в гори. Ми погодились.
Збір, як завжди, був 2:50 ночі на вокзалі в приміщені приміських кас. Зібралось нас 9 чоловік. Їхали у поїзді Івано-Франківськ – Рахів, доїхали до Лазещини.
На дворі був кінець грудня, снігу приблизно 20 см, а з неба на нас падав мокрий сніг з дощем. Йшли в сторону Козменщика, дорога була нелегкою. Йшли близько 4 годин, робили дуже багато привалів. Група постійно розтягувалась. І на останньому підйомі я побачив надпис «Міні маркет», як виявилось це був наш будинок для ночівлі. Ще десь годину сиділи в альтанці, чекали власника. Я сподівався, що в будинку будуть ліжка, але, як виявилось, мої надії були марні – там була одна велика поличка на якій ми і розташувались.
Висушили одяг і вирішили трохи потренуватись, але тренування плавно переросло у гру в сніжки, а згодом ми вже ліпили снігову бабу, і ще грали в безліч ігор. Настав вечір, ми повечеряли, поспівали, ще приблизно годину розваг і полягали спати.
Ніч була складною. Топили піч по черзі по 2 чоловіки. Коли прийшла наша черга мій «напарник», як виявилось, захворів, у нього була дуже висока температура. І тому я все робив сам. Коли я вийшов на двір за дровами побачив декілька пар зелених очей у лісі, чесно скажу було дуже лячно. Переборовши свій страх я все таки взяв дрова і зробив те, що від мене залежало.
Настав ранок, дощ закінчився і всі зібрались у похід на Петрос. І у нас залишилось одне не вирішене питання, хто залишиться з хворим товаришем. Залишився я, цілий день його доглядав, рубав дрова, ходив за водою. І настав знову вечір, на дворі темно. Я почув стукіт у вікно. Коли я спитав хто там, мене попросили хліба. Я їм виніс, а вони не захотіли брати, тому що думали, що це магазин і хотіли купити. Коли повернулись наші туристи, ми повечеряли, знову поспівали, пограли ігри і знову лягли спати. Зранку ми попрощались з власником, з горами і пішли до Лазещини. У Лазещині ми ще близько трьох годин чекали на поїзд. Ще 4 години у загальному вагоні і ми дома, у рідному Франківську.